Присоединение Украины к НАТО

ПЕРЕВАГИ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ В НАТО

З ТОЧКИ ЗОРУ БЕЗПЕКИ ГРОМАДЯН

Що міг би дати нам, пересічним українцям, вступ до НАТО?

Головна перевага членства в НАТО полягає у політичній здатності Альянсу забезпечувати мир в інтересах громадян, упереджувати конфлікти та знімати протиріччя шляхом компромісу, співробітництва і партнерства.

НАТО – це Європа

Європа – це добробут, соціальна захищеність, високі життєві стандарти, якісна медицина, освіта та екологія. Якщо ми дійсно прагнемо жити в Об'єднаній Європі з її економічними та соціальними перевагами, маємо усвідомити, що вступ до НАТО покращить перспективи вступу України до Європейського Союзу, а подальший вступ нашої держави до ЄС дозволить долучитися до європейських та світових економічних і фінансових структур, що підвищить соціальний захист громадянина відповідно до високих стандартів ЄС, а також надасть можливості українським громадянам здобути освіту в Європі та вільно подорожувати європейськими країнами без віз.

НАТО – це безпека

Безпека країни-члена НАТО – це не тільки безпека держави в цілому, а насамперед, безпека кожного її громадянина. НАТО – це колективне протистояння проявам міжнародного тероризму. Україна отримає гарантії безпеки та незалежності міжнародної спільноти. Набуття членства в НАТО, встановлення союзницьких відносин з державами-членами та збереження навічно добросусідських відносин з Росією найкраще відповідає національним інтересам України, оскільки це забезпечить стабільність нашій країні та безпеку українських громадян.

Вже нині, саме НАТО кілька років допомагає Україні вирішувати проблеми соціальної адаптації та перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас. Альянс розвиває програми перепідготовки військовослужбовців, які допоможуть звільненим знайти пристойне місце у цивільному житті. Вступ до НАТО – це військова служба на контрактній основі, відмова від строкової служби, позбавлення армії такого ганебного явища, як дідівщина, шляхом базової підготовки військовослужбовців і виховання у них почуття гідності і гордості за професію.

НАТО – це "НІ" корупції

Рівень корупції у країнах-членах НАТО найнижчий у світі, а вступ нашої держави до Альянсу дозволить знизити рівень хабарництва до тих меж, що не перешкоджатимуть пересічному громадянину досягати своїх цілей, реалізовувати свої наміри у вільній демократичній Україні.

Зі вступом України в НАТО відбудеться оптимізація загальних витрат на оборону, що надасть змогу спрямувати зекономлені кошти на соціально-економічні потреби нашого суспільства, соціальні програми, підтримку малозабезпечених. У результаті вступу до НАТО Україна зміцнить свою територіальну цілісність, значно зменшаться зовнішньополітичні провокації проти України.

НАТО – це реформи в інтересах людей

Процес вступу держави до НАТО стимулює внутрішні політичні, економічні та соціальні реформи усіх сфер суспільного життя: від конституційних засад до комунальних тарифів, від системи оподаткування до гарантій прав людини.

Отже, вступ до НАТО – це реальні переваги для пересічного громадянина.

Підтримуй! Це амбітно, це по-європейські!

 

ДО РЕАЛЬНОСТІ ЧЕРЕЗ МІФИ

Розвіяти туман міфів про Північноатлантичний Альянс – це дати можливість людям побачити справжнє обличчя НАТО та потенційне місце України в цій Організації.



Міф 1. НАТО - агресивний блок

Завданням НАТО є колективна безпека та оборона, а не напад чи агресія, про що записано в основоположному документі Організації – Вашингтонському договорі 1949 року. НАТО у своїх принципах і діяльності дотримується норм ООН і діє за її мандатом.

Ідея об’єднатися на постійній основі заради встановлення миру є логічним протиставленням викликам Другої світової війни і необхідності спільних дій союзників у боротьбі з фашизмом. Вона була закладена Президентом США Ф.Д.Рузвельтом і Прем’єр-міністром Великої Британії У.Черчіллем у серпні 1941 року під час підписання “Атлантичної хартії”. Документ, який встановив засади створення НАТО, був покладений в основу Декларації Об’єднаних Націй 1942 року, а пізніше – ООН.



Міф 2. Членство в НАТО зовсім необов'язкове для країни. Можна залишитися нейтральними

Світовий досвід показує, що нейтралітет сьогодні економічно, політично і безпеково невигідний. Нові непередбачувані загрози та виклики безпеці ставлять перед кожною цивілізованою країною проблему вибору: військовий нейтралітет чи участь у системі колективної безпеки.

При цьому, забезпечення нейтралітету вимагає залучення значних фінансових ресурсів. В нейтральних європейських країнах все чіткіше простежується тенденція до перегляду свого статусу, зростає думка про відмову від нейтралітету. Так нейтральні Австрія, Швеція, Швейцарія та Фінляндія, не будучи членами Альянсу, беруть активну участь, як і Україна, у програмі НАТО “Партнерство заради миру”. Фінляндія розпочала підготовку до остаточного узгодження стандартів своїх Збройних Сил та інфраструктури зі стандартами НАТО, що фактично може означати початок процесу вступу. Швеція має свій військовий контингент у складі триваючої миротворчої операції НАТО з реконструкції Афганістану. Окрім того, всі ці країни, окрім Швейцарії, є членами ЄС, який здійснює єдину зовнішню і безпекову політику, в рамках якої планується створення Сил ЄС швидкого реагування.



Міф 3. Вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів

Членство в НАТО не спричинить значного перебільшення запланованих витрат бюджетних коштів на військові цілі. В НАТО існує рекомендація, що національні витрати на оборону країни-члена Альянсу повинні складати близько 2% ВВП. Ще в 2000 році Верховна Рада прийняла рішення збільшити витрати на оборону до 3% ВВП, втім, реальні видатки у 2005 році становили 1,452% ВВП.

Військовий компонент НАТО вимагає суттєвих капіталовкладень у рамках національного бюджету. Однак основні гроші витрачаються не на нарощування кількості озброєнь, а на їх якісне поліпшення та на створення нормальних умов служби і життя для військовослужбовців та їх сімей.

В європейських країнах військові витрачають гроші на товари з магазинів і на послуги сервісних фірм, сприяючи створенню нових робочих місць і поліпшенню соціально-економічного становища місцевих жителів.



Міф 4. Вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією

На сьогодні Київ, так як і Москва мають партнерські стосунки з НАТО. При цьому слід наголосити, що Росія раніше за Україну започаткувала такі відносини, і їх стосунки постійно поглиблюються. У сфері практичної взаємодії з НАТО Росія в цілому випереджає Україну, яка заявила про своє прагнення набути членства в Альянсі. Тому природно, що НАТО не може стати ворожим до Росії зі вступом України до Альянсу. Росії вигідно мати в Україні як країні-члені НАТО стабільного, передбачуваного, економічно розвиненого сусіда, а не потенційне джерело напруженості.

Росія має спільні кордони з діючими членами НАТО – Польщею, Балтійськими державами, Норвегією. При цьому, взаємини з цими країнами не тільки не стали гіршими, вони навіть зміцнилися. Враховуючи потенційні загрози міжнародного тероризму, етнічних, релігійних та економічних криз, членство України в Альянсі значно підвищить гарантії національної безпеки України, а відтак – безпеки нашого стратегічно важливого сусіда – Росії.

Підприємства оборонно-промислового комплексу Росії активно співпрацюють виробниками озброєнь в країнах НАТО, проводиться спільна модернізація військової техніки Збройних Сил Росії та країн-членів НАТО, виконуються авіаційні перевезення для НАТО.



Міф 5. Для України членства в ЄС досить і тому НАТО не потрібно

НАТО, на відміну від Європейського Союзу, вже сьогодні пропонує надійну, вивірену роками структуру безпеки, здатну встановлювати, підтримувати мир та боротися з викликами і загрозами безпеці.

Шлях до НАТО для України може бути набагато коротший, ніж до ЄС. Опинившись в «клубі» НАТО за одним столом переговорів з переважною більшістю країн ЄС, ми зможемо на рівних спілкуватися, краще вивчимо одне одного, призвичаїмося до вимог і стандартів Євросоюзу, зможемо досягти такого рівня політичного, соціально-економічного та безпекового розвитку, коли Європейський Союз виявить не тільки готовність до інтеграції України, а й сам запропонує членство.



Міф 6. У сучасному світі немає об’єктивної необхідності існування НАТО

Спочатку НАТО створювалося для протистояння соціалістичній системі, а не загрозі, що несе міжнародний тероризм цивілізації, включаючи і великі, і маленькі країни. Тепер вже абсолютно ясно, що проти спільної загрози потрібні спільні дії. Характер загрози змінився, необхідні для боротьби з нею засоби – теж, однак принцип залишився тим же самим – колективна оборона країн, об'єднаних спільними цінностями. Можна сказати, що змінилося сучасне розуміння безпеки. Разом з тим, необхідність забезпечувати її залишилася, навіть стала більш гострою, ніж наприкінці 40-х років минулого століття. Північноатлантичний альянс впродовж свого існування виявляв здатність адаптуватися і гнучкість по відношенню до видозмін архітектури глобальної безпеки.



Міф 7. Членство в НАТО відверне від України іноземних інвесторів

Відомо, що будь-який інвестор, перед тим, як вкласти свої гроші в якусь країну, обов’язково перевірить стабільність її політичної та економічної системи. Оскільки ймовірність міждержавних війн в Європі майже дорівнює нулю, інвестор скоріше за все хоче знати – які гарантії, що його компанію завтра не обкладуть величезними податками? Де впевненість, що її взагалі не націоналізують? Що не заборонять іноземні капіталовкладення і не змусять його закрити справу? Членство в НАТО є найкращою відповіддю на ці питання.

Процедура вступу до Альянсу – це всеохоплююча експертиза політичної й економічної системи країни. Якщо держава проходить її та стає членом НАТО, це означає, що вона є стабільним та передбачуваним політичним та економічним партнером. Крім того, досвід останніх хвиль розширення Альянсу, коли членства набули країни Центральної і Східної Європи, свідчить, що у період виконання цими державами національних програм з Плану дій щодо членства і проведення переговорів зі вступу обсяги прямих закордонних інвестицій, в першу чергу західних держав, збільшилися на мільярди доларів.



Міф 8. Зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет

Такий сценарій є неможливим і нелогічним для членів НАТО. Усі без виключення рішення з будь-якого питання, що стосується діяльності Альянсу чи його членів в рамках Альянсу, вирішуються на основі консенсусу, тобто спільної згоди. Це означає, що за існування заперечень з боку хоча б однієї країни, рішення не може бути прийняте. За цим принципом працює Рада Безпеки ООН, куди на постійній основі з правом вето входять не усі члени організації, а лише п’ять. У цьому сенсі НАТО є більш демократичною організацією.



Міф 9. Члени Альянсу загалом, та європейці зокрема, танцюють під американську дудку

США на сьогодні є однією з найсильніших у військовому й економічному сенсі країн світу. Саме на Сполучені Штати лягає найбільше навантаження військового та фінансового внеску до Альянсу. Американська присутність у Європі завжди відігравала роль страхового полісу для країн континенту. Думка США не завжди збігається з точкою зору європейців, але і самі європейці далеко не завжди виступають з єдиною позицією.

Європейці стурбовані тим, що США рішучі у військовому протистоянні терористичним загрозам, що вони, виходячи з власних національних інтересів і доктрини поведінки, не збираються миритися з існуванням загроз і викликів для своєї держави та її громадян по всьому світу, а також витрачають замало коштів на підтримку та розвиток найбідніших країн світу.

Американці, зі свого боку, розчаровані неспроможністю Європи діяти і виступати злагоджено, розвивати свій оборонний потенціал, її повільно діючими та часто неефективним та забюрократизованими інституціями.

Якщо уряди держав Європи та США будуть і надалі спілкуватися, не чуючи один одного, то НАТО не зможе бути ефективною організацією, але якщо вони докладуть спільних зусиль, то тоді НАТО матиме майбутнє, як механізм досягнення спільної цілі.



Міф 10. Вступ України до НАТО призведе до перетворення її на військовий табір, заповнений базами НАТО

Стаття 17 Конституції Української держави забороняє розміщення іноземних військових баз на території України і, відповідно, прийняття такого рішення без урахування ставлення до нього народу України може розцінюватися лише як спроба узурпації влади.

Водночас, слід зазначити, що розміщення військових гарнізонів створює нові можливості для працевлаштування населення в місцях дислокації. Це відомо ще навіть з часів Радянського Союзу.

Зокрема, для України згода на тимчасове перебування російської бази в Криму до 2017 року надала можливість розрахуватися за борги за постачання енергоносіїв, на деякий час забезпечити державу дешевими енергоносіями, вирішити проблему належності радянської військової спадщини і перегорнути сторінку складних відносин з сусідом.



Міф 11. Україна як член НАТО посилатиме своїх солдатів строкової служби для участі у військових операціях Альянсу

До участі у міжнародних миротворчих операціях вже сьогодні залучаються та залучатимуться у майбутньому виключно професійні військові на добровільній основі. Майже всі країни-члени НАТО мають професійні армії, в яких немає строкової служби. Крім того, рішення щодо направлення українських військових контингентів до складу міжнародних миротворчих операцій приймаються Верховною Радою України.



Міф 12. Україна буде зобов’язана брати участь в усіх військових операціях НАТО

Кожна країна-член НАТО самостійно вирішує, чи брати їй участь у певній військовій операції НАТО. Важливо також, що всі рішення в НАТО приймаються консенсусом. Тобто жодне рішення в НАТО не може бути ухвалене за незгоди хоча б однієї країни-члена Альянсу.

 

Кто будет защищать Украину? ("Газета 2000", Украина)

Три украинца - это партизанский отряд с предателем

Александр Фидель, 08 сентября 2008

Российско-грузинская война очень остро поставила вопрос о способности нашего государства защититься от внешней агрессии, прежде всего со стороны северного соседа, которого уже смело называют потенциальным противником ? 1. Эта тема поднята рядом специалистов, политологов в изданиях патриотической направленности.

В частности, через день после поражения Грузии на сайте 'Украинская Правда' была помещена очень интересная статья 'Украина - следующая' Александра Сушко, научного директора Института евроатлантического сотрудничества. Автор указывает: 'Если Запад проглотит пилюлю и простит России грузинскую войну, вторжение 'миротворческих танков' в Украину станет лишь вопросом времени'. Анализируя, что необходимо сделать для укрепления обороноспособности Украины, Сушко обращает внимание, что: 'Существует и другой, 'ментальный' аспект отечественной обороноспособности. 'Три украинца - это партизанский отряд с предателем'. Для сравнения: самый заядлый грузинский оппозиционер, бывший министр обороны, личный враг президента, будучи вынужденным покинуть границы Грузии, получив политическое убежище в благополучной Франции, заявляет о полной поддержке своей страны перед лицом агрессии и просит разрешения вернуться в Грузию в качестве простого солдата.

Вы представляете себе украинских оппозиционеров в этой роли? Многие из них будут с цветами встречать оккупантов. По крайней мере, следовало бы предметно заняться анализом потенциала дезертирства из украинской армии в случае вооруженного конфликта с Россией. Начать с офицеров высшего и среднего звена...'.

Партнеры




С вышесказанным нельзя не согласиться, и поскольку время не ждет, хотелось бы высказать свои соображения о 'потенциале дезертирства', а также о том, как этот потенциал нейтрализовать.

Регулярные войска - ненадежны

В самом деле - как поведут себя наши офицеры 'высшего и среднего звена', если накануне российской атаки получат SMS-ки от своих однокашников из ВС РФ о том, что указом президента России всем украинским офицерам, части и соединения которых не окажут сопротивления, будут сохранены звания, должности и обеспечены военные пенсии российского уровня?

Как поступят младшие офицеры Вооруженных сил Украины, узнав, что в российской армии их ждет квартира максимум через три года?! Конечно, можно срочно увеличить денежное содержание наших военнослужащих, но финансовый 'турнир' с северным соседом Украине явно не выиграть! Сейчас же следует отметить, что на решение украинского офицера в данной ситуации наверняка окажет влияние и его уверенность (или неуверенность) во вверенных ему войсках.

А что он может ждать от своих солдат? 70% из них последовательно лишают права на пользование своим родным языком (это, безусловно, правильная политика, но времени дождаться ее результатов, похоже, уже нет); 80% украинских военнослужащих имеют в соседней державе-агрессоре близких родственников, и, возможно, кто-то из них служит в противостоящем подразделении противника. И, наконец, как они поступят, зная, что уровень доходов и зарплат в России уже в два раза выше, чем в Украине, что там успешно реализуются крупномасштабные социальные программы (национальные проекты) и что в случае аннексии это же (рост доходов и реальные социальные проекты) неизбежно ждет и Украину?! Также они знают, что россиянам нет нужды, дабы прокормить свои семьи, мыть сортиры на чужбине - наоборот, миллионы украинцев работают в России, и это отцы, матери, братья и сестры украинских солдат.

Конечно, нынешние украинские солдаты и младшие офицеры выросли уже в независимой Украине, учились в современной украинской школе, но их родители, и даже бабушки и дедушки, к сожалению, для всех истинных патриотов, в большинстве своем еще живы. И что нашепчут они своим чадам перед отправкой на передовую - 'Сдайся в плен при первой возможности, а лучше - поверни оружие на 180 градусов?!'

Как видим, даже первичный анализ 'потенциала дезертирства' дает крайне неутешительный результат! Единственное, что может обрадовать, - процент дезертиров в украинской армии в любом случае будет не больше, чем в грузинской, где он составил все 100%. Между тем, как показывает мировой военный опыт, и 20-30% неустойчивого, склонного если не к прямому переходу на сторону противника, то просто к дезертирству личного состава достаточно, чтобы деморализовать и развалить любую воинскую структуру.

Полезный опыт Саддама

Следовательно, необходимо срочное формирование, пусть даже небольших по численности, частей и подразделений, в надежности и готовности которых умереть за Украину 100% их личного состава можно было бы быть уверенным!

Поскольку создание сплошного фронта против России нереально, такие части могли бы оборонять ключевые опорные пункты на пути российских войск, особенно мосты через Днепр и другие крупные водные преграды, а также защищать Киев. Самая правдивая в мире история нашего государства показывает, как в свое время триста студентов под Крутами смогли на трое суток задержать северного агрессора!

Большие потенциальные возможности такой тактики продемонстрировал в 2003 г. Саддам Хусейн. Понимая, что регулярная армия, тем более - резервисты, ненадежны, он не стал проводить мобилизацию, армейские части отвел с фронта, чтобы не дать американцам шанса показывать толпы с радостью сдающихся в плен иракских военных, а для обороны ключевых пунктов оставил военизированные отряды своих сторонников (главным образом - детей чиновников и активистов партии БААС). Именно действия этих отрядов позволили не симпатизировавшим тогда Америке СМИ в течение трех недель (пока американцы не заняли Багдад) говорить о героическом сопротивлении всего иракского народа, провале американского плана кампании и т. п.

Саддаму это в конечном итоге не помогло. Но мы в случае конфликта с Россией будем в гораздо более выгодном положении - нас будет поддерживать абсолютно вся западная пресса! Насколько сможем рассчитывать на поддержку Запада - сегодня предмет большой дискуссии среди украинских политиков и специалистов. Но совершенно очевидно: степень этой поддержки будет напрямую зависеть от масштабов оказываемого противнику вооруженного сопротивления, вернее - от того, как это сопротивление будут освещать западные СМИ.

Если они (СМИ) вынуждены будут показывать только встречающие цветами оккупантов города юго-востока Украины, переходящие на сторону противника части регулярной украинской армии, очевидно, рассчитывать на существенную помощь (не только военную, но и дипломатическую) мы не сможем. Совсем другая ситуация будет при наличии информационного повода говорить об упорных боях, героической защите украинским народом своей свободы, даже если реальный масштаб боев будет небольшим - что-что, а сделать из мухи слона (и наоборот) профессионалы массмедиа могут! Повторюсь, главное - дать в их распоряжение хотя бы 'муху'.

На кого надежда?

Поэтому вопрос, как (верней - из кого) создавать такие высоконадежные формирования становится важнейшим приоритетом в политике национальной безопасности. И ответ на него далеко не так прост, как кажется. Формирование спецчастей из уроженцев Галиции и добровольцев отнюдь не гарантирует их стойкость в бою. В плане русофобии вся Грузия ничуть не уступает Галиции, однако даже профессиональные части грузинской армии обратились в повальное бегство на третий день боев, едва русским удалось обеспечить приблизительный паритет сил.

Думаю, принцип отбора должен быть другим: в части 'первой линии' следует набирать представителей тех профессий и социальных групп, для которых потеря суверенитета Украины чревата как большими материальными потерями, так и утратой существующего социального статуса. Вот они-то и будут как следует защищать Украину!

Перечень таких групп и профессий начнем, естественно, с себя, т. е. - с журналистов. Политическая катавасия, продолжающаяся уже который год в нашей державе, не дает пропасть с голоду многим сотням, если не тысячам представителей пишущей братии, включая и автора этих строк. Что мы будем делать, если Киев станет российской провинцией?! В недемократичной Москве и политическая жизнь не такая 'веселая' (писать не о чем - премьер с президентом борьбу не ведут), и главное - своих журналистов хватает!

Отрадно, что понимание необходимости лично защищать и страну, и свои интересы среди коллег уже присутствует. Вот журналист отнюдь не помаранчевой 'Сегодня' Евгений Ихельзон пообещал защищать Родину от северного соседа с автоматом в руках. Правда, сейчас пассаж про автомат исчез из текста, помещенного на сайте (http: //www.segodnya.ua/blogs/ihelzonen/12053887.html#comments), остались лишь (пока) посвященные ему комментарии читателей. И не подумаешь, что такая любовь к Родине воспитана у Евгения, скажем, рассказами дедушки о подвигах Петлюры и Шухевича! Подозреваю, что дедушка Евгения Ихельзона (по его же словам, прошедший от Кавказа до Кенигсберга) юному Жене совсем о других героях рассказывал! Но - 'бытие определяет сознание'.

Не должны отстать от журналистов и многочисленные политологи, эксперты, политтехнологи и прочая околополитическая тусовка. И им есть что терять и что защищать! Тот же Александр Сушко, со статьи которого мы начали рассмотрение этой темы, наверняка с автоматом и РПГ в руках решительно заменит на передовой тех дезертиров, которых он призывает заранее подсчитать.

Ну и конечно, сами политики, прежде всего депутаты Верховной Рады, не должны остаться в тылу! О ком, как не о них, можно сказать, что им есть за что сражаться! Суверенитет суверенитетом, а депутатские кресла, которые будут потеряны вместе с незалежностью, - 'За це варто боротися!' К депутатам следует добавить их помощников и функционеров их партий.

Депутатские полки (а может, и дивизии) следует формировать по партийному признаку. Такие полки наверняка удивят весь мир своим героизмом! В самом деле, ну не может же часть, на знамени которой будет алое сердечко, позволить себе воевать хуже, чем часть с подковой на стяге, и наоборот! А какой ужас на врага будет наводить 'кулачный' отряд во главе с несокрушимым Терминатором!

Из чиновников же, представляющих исполнительную власть, наиболее перспективны в военном отношении сотрудники МИДа. Сколько их в здании на Михайловской площади и в дипломатических учреждениях Украины по всему миру? И всем, в известном случае, придется переквалифицироваться в управдомы!

Не сможет не оправдать себя и отправка на фронт творческой украинской, с позволенья сказать, интеллигенции. За право оставаться 'элитой' и 'совестью' нации наши инженеры человеческих душ, безусловно, будут героически сражаться. Конечно, обычно представителей творческой элиты нации стараются держать подальше от передовой, даже товарищ Сталин дал в свое время указание беречь от фронта перспективных молодых людей, но у нас особый случай. Подавляющее большинство представителей нашей 'свiдомоi' культурной элиты стали таковыми не благодаря своим талантам, а по принципу: 'На безрыбье и рак - рыба'. Поэтому неизбежные боевые потери можно смело отнести к разряду допустимых...

А передовые создатели 'сучасноi украiнскоi мови'! С каким героизмом они должны защищать свое детище, ведь и для них российская оккупация будет означать необходимость переквалификации в управдомы. Уверен, когда российские вояки услышат по радиоперехвату современную украинскую речь с 'автiвками' и 'летовищами', они впадут в такую же панику, как грузинские части, услышавшие радиопереговоры на чеченском языке.

Как видим, есть из кого в Украине формировать надежные, не склонные к дезертирству и переходу на сторону противника части (кажется, я никого не забыл). И начинать эту работу нужно срочно, поскольку из существующих силовых структур только таможенная и пограничная службы не внушают опасений. Для их сотрудников исчезновение российско-украинской границы, которую они 'охраняют', будет страшной финансовой катастрофой. Поэтому эти службы необходимо срочно оснастить самыми мощными и современными средствами вооруженной борьбы. В то же время следует крайне осторожно подходить к увеличению их штатной численности. Чрезмерный рост числа таможенников и пограничников может привести к снижению их персональных доходов и соответственно к потере мотивации защищать суверенитет Украины.

В заключение отмечу, что парадоксальным образом обороноспособность Украины резко усилится, если вместе с Россией нас атакует и Белоруссия. Угроза белорусской оккупации позволила бы сформировать из наших коррумпированных и нерадивых чиновников всех уровней и их детей как минимум две-три полноценных армейских группировки!

 

Кто будет защищать Украину?

// www.inosmi.ru